Канадські користувачі становлять 25% втрат від експлойту гаманця Coldcard

Канадські власники біткоїна забезпечили 25% усіх ідентифікованих втрат унаслідок експлойту апаратного гаманця Coldcard. Сукупний обсяг викрадених активів оцінюється у $116 млн. Galaxy Research пов'язує вразливість із оновленням прошивки в березні 2021 року. За даними візуального трекінгу Chainalysis, Австралія посідає друге місце за масштабом збитків із часткою 15%–20%. США та Таїланд ідуть слідом у діапазоні 10%–15%. Найсильніше постраждали англомовні ринки та юрисдикції з раннім прийняттям біткоїна, але наслідки мають глобальний характер і охоплюють Західну Європу, Латинську Америку, а також ключові африканські криптохаби, зокрема Нігерію та ПАР. У своєму розборі Galaxy Research назвала "єдиною точкою відмови" зміни в прошивці від березня 2021 року — впровадження нового генератора випадкових чисел. За оцінкою дослідників, його було під'єднано некоректно, через що система без попереджень переходила на слабший варіант. У результаті приватні ключі створювалися з низькою ентропією. Galaxy Research стверджує, що через п'ять років зловмисник "вимів" $70 млн із 1200 гаманців за 41 хвилину. Наталі Ньюсон, старша блокчейн-розслідувачка CertiK, пояснила, чому стандартні перевірки не виявляли помилку понад п'ять років: першопричиною була конфігурація, де MICROPY_HW_ENABLE_RNG встановили в нуль. Вона зазначила, що для статичної перевірки з #ifndef макрос зі значенням 0 все одно вважається визначеним, тож захисний #error не спрацьовував, а збірка проходила так, ніби конфігурація коректна. Щоб уникнути "тихих" відкатів на псевдовипадковість у софті, Ньюсон закликала виробників переглянути архітектурні стандарти: прибрати fallback у продакшені та залишити рівно одного затвердженого постачальника RNG. Вона наголосила, що весь ланцюжок — від отримання ентропії до генерації сіду — має перебувати в межах валідаційного контуру, визначеного NIST FIPS 1403. На тлі ризику поспішних екстрених патчів під час активних автоматизованих "зачисток" Ньюсон підкреслила, що реагування на інцидент має поєднувати технічне тестування з комунікацією з користувачами. За її словами, пріоритет — негайно повідомити масштаб уразливості, визначити потенційно уражених користувачів і надати чіткі інструкції з пом'якшення ризику, паралельно ретельно валідувавши виправлення перед релізом. Прозорість вона назвала не менш важливою, ніж сам патч. Для нетехнічних користувачів із скомпрометованими сид-фразами, які побоюються "забрикати" пристрій під час термінового оновлення, Ньюсон рекомендувала жорсткий протокол: спершу придбати надійний апаратний гаманець, офлайн створити нову сид-фразу та перевірити налаштування малою тестовою транзакцією. Далі — перевести всі залишки коштів на новий, підтверджений контур і лише потім намагатися оновлювати прошивку на початковому пристрої. Окремо вона порадила не створювати одну точку відмови й розподіляти ризик, використовуючи апаратні гаманці різних виробників у кількох облікових записах. Інцидент загострив дискусію довкола наративу self-custody та стандартних моделей безпеки. Критики вказують, що раптове спорожнення "сплячих" довгострокових гаманців демонструє: офлайн-режим сам по собі не гарантує абсолютного захисту. Нанак Ніхал Халса, співзасновник Human.tech, заявив, що випадок підсвічує постійну наявність ризику третіх сторін у апаратних екосистемах. На його думку, теза "Not your keys, not your coins" ігнорує факт, що навіть у self-custody довіра все одно делегується; додаткові вектори загроз, зокрема AI-асистовані експлойти, лише підсилюватимуть ці ризики. Ньюсон також застерегла щодо singlesig-схем, наголосивши: для масового прийняття потрібні системи з "гладкою деградацією", де одна помилка користувача або вендора не знищує заощадження. "Singlesig self-custody не залишає запасу на помилку", — сказала вона, зазначивши, що користувач, який покладається на один пристрій, фактично довіряє фізичному залізу, коду та всім залежностям, а також QA-процедурам, які мають виявляти збої. На цьому тлі галузевий консенсус зміщується в бік конфігурацій із кількома виробниками, мультипідписом або пороговими підписами (MPC) як базового стандарту. Ньюсон підсумувала, що мета — перейти від "довіри до одного пристрою" до моделі, де жоден скомпрометований компонент чи учасник не може самостійно перемістити кошти; на практиці ключі підпису або порогові частки мають бути рознесені між незалежними організаційними та технологічними доменами відмови, щоб жоден провайдер не міг відновити ключ або авторизувати транзакцію одноосібно.